У Житомирі вшановують засновницю Свято-Анастасіївського монастиря матушку Рафаїлу

16.12.2021

16 грудня - день пам’яті засновниці житомирського Свято-Анастасіївського монастиря схимонахині Рафаїли. Цього дня 2005 року відійшла до Господа угодниця Божа, по молитвах якої отримують велику допомогу багато людей з різних куточків світу. Традиційно сьогодні жителі та гості Житомира зібралися на заупокійне Богослужіння в знаному в Україні та за її межами Свято-Анастасіївському ставропігійному жіночому монастирі.

У кінці 90-х на околиці Житомира, на руїнах колишньої графської садиби, де в радянські роки працював протитуберкульозний санаторій, зародився жіночий монастир святої преподобномучениці Анастасії Римлянині. Акуратні келії, невеликий храм і красивий собор постали працею і молитвами монахинь на чолі з великою подвижницею матушкою Рафаїлою.

50 років несла матушка Рафаїла (Чернецька) неймовірно важкий і за людськими мірками немислимий хрест хвороб. У 9 років «своїми ніжками пішла в біду», а звідти тато виніс її на руках. Перестала рости і рухатися, і, за прогнозами лікарів, жити дівчинці залишалося недовго. Чи то лікарі переплутали якусь вакцину, чи то ліки були отруйними - з дітей-ровесниць, що проходили разом з нею лікування, вижила вона одна. Час був післявоєнний - до смертей, навіть дитячих, люди звикли. Про одне тільки молилася отроковиця Ніна Чернецька - «щоб стати монашенькою». І її щире бажання здійснилося. В майбутньому, Волею Божою, вона стала монахинею Серафімою, і нарешті схимонахинею Рафаїлою, яка зуміла не тільки вижити, але жити активно, повноцінно і плідно, а в кінці життєвого шляху створити в мальовничому куточку Житомира дивовижну за красою і благодаттю обитель. Вінцем і прикрасою її став збудований під керівництвом матушки Рафаїли 49-метровий собор у пам'ять Анастасії Римлянині і преподобного Серафима Саровського. Як писали в пресі, це, мабуть, один з найбільших за масштабами з новозведених храмів у сучасній Україні.

Про те, як будувався собор, розповідати потрібно окремо. Серед духовних чад засновниці монастиря матушки Рафаїли були, зокрема, і люди досить заможні, і ті, що займали високі посади. Так, коли матушка за наполяганням лікарів проходила лікування в Ялті, мер міста, дізнавшись про її приїзд і познайомившись з нею, готовий був залишити всі свої адміністративні справи і перебувати при схимниці невідлучно. Шанував матушку і відомий барон і меценат Едуард фон Фальц-Фейн, який сприяв у виготовленні та доставці художньої роботи литих соборних врат з зображеннями святої Анастасії і преподобного Серафима Саровського (автор - народний художник Сергій Пресекін; скульптори - члени-кореспонденти академії мистецтв Олексій Вєтшев та Дмитро Тугаринов). Врата, за висновком експертної комісії, визнані унікальним твором мистецтва і занесені до відповідного мистецького каталогу.

Своєю красою та унікальністю вражають верхній та нижній храми собору. За зразок проекту монастирського собору узято відомий храм в ім'я великомучениці Єкатерини в Санкт-Петербурзі архітектора Костянтина Тона. Сходинки храму і цокольну частину прикрашають композиції зі знаменитого лезниківського червоного граніту. Композиції із зелених насаджень навколо собору планував головний флорист-біолог відомої садиби-заповідника графів Потоцьких «Софіївка» в Умані. Цей диво-собор є своєрідним відображенням духовної величі засновниці монастиря матушки Рафаїли. По слову царя Давида, «свят храм Твой, дивен в правде».

Матушка Рафаїла - справжній воїн Христовий, який поширив за життя велику благодатну любов на сотні і тисячі людей, котрі їхали до неї навіть з-за океану. Коли схимонахиня Рафаїла приставилася до Господа в Київській лікарні імені академіка Шалімова, її тіло важило усього 16 кг (вага чотирирічної дитини). Лікарі дивувалися, як в знекровленому крихітному організмі могла втриматися душа. Не всі, щоправда, знали, що перед ними не безпорадна особа з інвалідністю, а сповнений благодаті Святого Духа подвижник, воїн Христовий. Судячи з відгуків паломників, життя схимонахині Рафаїли - виключно рідкісний приклад того, наскільки сила духу і молитви може долати фізичну неміч. Матушка пересувалася тільки у візку, без сторонньої допомоги не могла ні сісти, ні лягти, ні навіть повернутися. Але, поспілкувавшись з нею, люди з подивом виявляли: це не їй, це їм потрібна її допомога. У маленькій тендітній людині було стільки внутрішньої сили і стільки знання, дарованих Господом, що тим, хто був поряд, хотілося промовити слова з Біблії: «Велики и чудны дела Твои, Господи Боже Вседержитель!» і процитувати святителя Іоанна Златоуста: «Праведник яко финикс процветет, яко кедр, иже в Ливане, умножится».

Фото: pravme.ru, fotopaterik.org

Віктор Мельниченко.





Роздiл: 
Новости Епархии