Мені все одно, що буде з моїм тілом – я хочу спасти свою душу…

Вони розмовляли протягом чотирьох годин: про життя і своїх рідних, про покаяння і виправлення, про віру в Бога і Промисел Божий… У кімнаті побачень Бердичівської виправної колонії (№ 70) спілкувалися по різні сторони скла люди, котрі зустрілися вперше: прихожанка Свято-Пантелеймонівського монастиря (Феофанія) м. Києва Ганна Ковальчук та засуджений до довічного позбавлення волі Євгеній Рожков.

Ми дуже часто говоримо, що в душах багатьох оселилися туга і зневіра в усьому, в тому числі – і у власних силах. Побутує думка, що оточуючі зачерствіли та спорожніли серцем і стали байдужими до чужих проблем. Насправді ж світ не без добрих людей. Є такі, котрі співчувають негараздам інших, прагнуть допомогти та йдуть назустріч одне одному…

У Бердичівській виправній колонії (№ 70) відбувають покарання чоловіки, які скоїли особливо тяжкі злочини. В окремому секторі утримуються засуджені до довічного позбавлення волі. У кожного з них – свій страшний шлях сюди, своя непроста історія.

Євгеній провів за ґратами декілька років. У нього було достатньо часу передивитися власне життя, осмислити скоєне і визнати свої помилки. Він багато читає, особливо духовної літератури. Молодий чоловік давно не бачився з рідними, старенька мати не має змоги провідати сина. Минулого року з ним зустрічався Дмитро Овчаренко з ініціативної групи прихожан Свято-Пантелеймонівського монастиря, що в урочищі Феофанії м. Києва. Віруючі намагаються допомагати знедоленим і стражденним, а також тим, що свого часу оступилися…

У дні Різдвяних свят одна з таких прихожанок – Ганна Ковальчук – приїхала до Бердичева, аби побачитися із засудженим Євгенієм і підтримати його. Якось жінка, мати п’ятьох дітей, прочитала про нього у Всеукраїнському православному журналі «Врятуйте наші душі!» Поспілкувавшись із настоятелем Святого Василя Великого домового храму протоієреєм Зіновієм Ромахом, головою відділу з роботи в пенітенціарних установах Житомирської єпархії, вона пройнялася долею «довічника». Протягом багатьох років прихожанка монастиря духовно допомагає занепалим. Спілкування з бердичівським засудженим справило на Ганну глибоке враження. З увагою, по-материнськи, жінка слухала Євгенія, і в неї виникло бажання ініціювати перегляд справи цього чоловіка. Під час зустрічі той говорив про наболіле: «Можливо, мені дано було потрапити саме в таку ситуацію, щоби зрозуміти своє місце в житті, щоби звернутися до Бога». Його думки звучали проникливо, як сповідь:
«Мені все одно, що буде з моїм тілом – я хочу спасти свою душу…»

Духовно окормлюючи виправну колонію, отець Зіновій протягом багатьох років пастирського служіння у місці позбавлення волі чув чимало різних історій від засуджених. Серед них – чотири «довічники», котрі утримуються в окремому секторі. «Деякі приходили з таким щирим каяттям, яке не завжди почуєш від прихожан на волі, – розповідає священик. – У в’язниці допомагає вижити віра в Бога. Засудженим потрібне духовне спілкування, що наче промінчик жевріючої надії в темряві…»

Мабуть, людина потрапляє у складні ситуації не випадково. Ми віримо в Промисел Божий – в нашомув житті нічого не відбувається без волі Бо¬жої. Господь допомагає всякому добру, виправляє наші помилки, наші умисні недобрі вчинки і покладає край злу. Пригадуються слова Святого Письма: «Жодна волосина не впаде з голови вашої без волі Отця вашого Небесного…»

Напевно, в'язниця – це все ж таки відплата за гріхи. І Господь дає тим, що оступилися, послух – пройти свій життєвий шлях у таких важких умовах. Все в руках наших: дух є незалежним ні від яких обставин. У будь-якій ситуації потрібно залишатися людиною. Ті, котрі через покаяння прийшли до віри, стали набагато вільнішими: змінивши своє внутрішнє життя, вони змінюють і зовнішнє…

Засуджений до довічного позбавлення волі Євгеній прагне спасти душу і стати на шлях істинний.

Господи Ісусе Христе Боже наш, не позбав його духовної втіхи…