Молитовно пом’янемо спочилих…

У ці дні в храмах звучить молитва про всіх православних, котрі пішли в світ інший: «Упокой, Господи, душі спочилих рабів Твоїх!» До Свято-Миколаївського собору Бердичева стікаються віруючі, щоби з особливою ревністю помолитися про своїх покійних родичів, тим самим проявляючи любов до них...

Шануємо живих, пам'ятаємо про померлих...

Тихого вечора в п’ятницю 12-го квітня у головному храмі міста був відслужений парастас – послідування Великої панахиди за всіма спочилими православними християнами. Віруючі ставили свічки, і мерехтіло тепле полум’я – символ невимовного в словах молитовного почуття, знак духовного устремління до Бога... Люди молилися за спочилих, вірячи, що їх загробна доля стане кращою від щирої і гарячої молитви за упокій їхніх душ та прощення вільних і невільних гріхів. Святитель Феофан Затворник говорить, що покійні потребують молитов, «як бідний – шматка хліба і чаші води...»

У тихій печалі застигла перед ликами святих Ольга Тихонівна Чирва, в думках і молитвах вона – зі своїми померлими близькими: «Молюся, аби їм було добре. Молюся щодня за них і благаю Господа про прощення їм гріхів».
«Хай душа моя буде жива і хай славить Тебе, а Твій присуд нехай допоможе мені…» – лунало храмом.

Парастас означає клопотання – клопотання і стояння перед Богом за тих, чий земний час безповоротно минув, кому ми більше нічого вже не можемо дати, крім пам'яті і молитви нашої…

Проникливі слова проповіді благочинного Бердичівського округу, настоятеля Свято-Миколаївського собору протоієрея Віталія Бойкова відгукувалися в серцях віруючих: «Ми приходимо до храму і просимо Бога про милості, щоби спочилі наші очистилися від гріхів. Ми сподіваємося, що Всемилостивий Господь почує наші молитви й простить гріхи нашим померлим. Ми любимо наших ближніх, що перейшли у вічне життя. Їх душі волають до нас, вони потребують нашої молитви...»
Людина живе доти, доки живе пам’ять про неї…

Тринадцятого квітня благочинний Бердичівського округу протоієрей Віталій Бойков очолив Богослужіння поминальної суботи. Після заупокійної Божественної Літургії у Свято-Миколаївському соборі було звершено панахиду.

Ми постійно молимося за упокій душ наших ближніх, але соборна молитва має особливу силу, бо є молитвою всієї Церкви. Для православних християн не існує розставання з рідними та близькими навіть після смерті. У поминальній молитві проявляється вся наша любов до них: безкорислива і велика. Молячись за покійних, ми сподіваємося і віримо, що коли-небудь обов'язково зустрінемося з тими, кого так любимо, і хто любить нас...

Поминальну свічку запалив і прихожанин Іван Свищ, згадуючи свої рідних: «Думаю про моїх померлих матір та маленьких діток, про друзів і знайомих. Молюся за їх спасіння з вірою та надією. Сьогодні я причастився Чесного Тіла і Крові Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. В такі дні це дуже важливо».

До всіх віруючих були звернені слова настанови отця благочинного: «Звершуючи поминальні молитви, ми виконуємо Заповідь Божу про любов до ближніх. Вона не обмежується лише земним буттям, а простягається у Вічність, де наші рідні жадають молитви, наче бальзаму, що зігріває душу…

Шляхи Господні несповідимі. У дні Святої Чотиридесятниці ми проходимо шлях покаяння та виправлення гріхів. Тільки через покаяння відкривається дорога до Життя Вічного. Але, коли приходить Ангел смерті, людина не завжди готова до цієї зустрічі. І ми молимося не лише за спасіння наших живих близьких, а й померлих. Вони приходять уночі до нас, і тоді плачуть від болю й туги наші душі... І ми йдемо до храму, щоб жертвувати Богу та творити молитву Господу. Особливо благотворною для померлих є молитва, з’єднана з Літургією, коли відправляється принесення Безкровної Жертви, виймаються часточки з просфори, а потім, після завершення Літургії, опускаються у чашу зі словами: «Відмий гріхи тих, кого поминали, Чесною Твоєю Кров’ю».

Ми віруємо в життя майбутнього віку. «І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його». Церков повчає: праведні потраплять до Царства Небесного, а ті, що жили недбало, свавільно переступали Божі Заповіді, порушуючи їх, успадкують вічну муку. Ми клопочемо перед Церквою, щоби Господь був милостивий до наших спочилих рідних. Тільки за нашими молитвами Всевишній подасть їм блаженство Неба…

В дні Великого посту прийнято творити справи милосердя. Молитва за покійних і є нашим милосердям до них. У Церкві Божій ми всі єдині, і наші прохання до Творця за упокій близьких є свідченням віри та надії, що Господь прийме їх в оселях праведних... Особливе значення для спочилих має милостиня. Вона може бути різною: допомогою нужденному, втішанням хворому, підтримкою ув’язненого. За словами Євангелія, Сам Спаситель приймає те, що людина з милосердя подає ближньому, який перебуває у скруті. Ісус Христос говорив: «Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть».

Господь читає помисли наших сердець. Віруємо, що буде почутою молитва наша: «Зі святими упокой, Господи, душі спочилих рабів Твоїх…»

Пом'янемо покійних в ім'я живих. Настане час, і ми будемо жити в пам'яті тих, хто живе...