РУКА ДОПОМОГИ (БАТЬКІВСЬКА ПОМИНАЛЬНА СУБОТА)

Подати руку допомоги тим, хто цього потребує – таким девізом керується у своїй доброчинній діяльності архієрейський намісник Свято-Троїцького кафедрального собору протоієрей Валентин Мороз. Вже стало традицією, що по благословенню о. Валентина пожертви, принесені у поминальні суботи прихожанами Свято-Троїцького кафедрального собору та церкви Святих Царських мучеників і страстотерпців, розносяться по домівках малозабезпечених, хворих, одиноких людей вихованцями недільних шкіл та активістами молодіжного клубу активного покоління «NIKA».

Місія Церкви полягає не тільки в проповіді Слова Божого, не лише в тому, щоб дбати про спасіння душ людських, але й в обов’язку кожного вірного цієї Церкви творити добродійність та займатися справами милосердя. Саме такий приклад дає нам Ісус Христос. З Євангелія видно, що особливу увагу Він приділяв хворим — власне, для них творив найбільше чудес, з ними часто спілкувався. Тому, в Святому Письмі червоною ниткою пронизані заклики допомагати ближньому.

Цього разу діти відвідали понад двадцять, заздалегідь запланованих, домівок. Розносячи пожертви, молодь говорила: «Безмежна радість творити добро і здійснювати милосердя тим, хто найбільше цього потребує». Люди, в домівки яких ми заходили не приховували здивування, не стримували сліз від того, що про них згадали просто так, а не в чергове державне свято і починали пригощати нас солодощами, котрі ми принесли для них.

- Тетяна, інвалід без однієї ноги, сказала юнакам і дівчатам, котрі вже не вперше в її оселі: «Я висловлюю щиру вдячність, у першу чергу о. Валентину за те, що навчає підростаюче покоління таким християнським чеснотам, як доброта, милосердя, співчуття. Нехай Бог благословляє його і ваші труди, і надалі допомагає вам у всіх благородних справах».

Сьогодні тема милосердя є актуальною. Її часто порушують журналісти в засобах масової інформації. З програм телебачення, публікацій у пресі ми дізнаємося про життя одиноких, знедолених, малозабезпечених, хворих людей. Звичайно, більшість із нас відчувають біль у серці за таких безпомічних осіб. Але я впевнена, що мало хто замислюється над тим, що ті, хто потребує нашої допомоги, є поряд з нами. А для того, щоб це зрозуміти, потрібно зовсім небагато - мати чутливе серце й світлі очі, щоб бачити їх. Як кажуть, найстрашніший холод - не той, що його приносить зима, а той, що віє від байдужого людського серця. Тож не будемо байдужі до чужого горя, а будемо прагнути допомогти тим, хто цього потребує!

Подібні благодійні акції є надзвичайно корисними, як для людей, котрим вони призначаються, так і для тих, хто їх здійснює, адже тільки так молоді люди можуть пізнати різні сторони реального життя.